27 січня у всьому світі відзначається Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту. Голокост – це події, пов’язані з великими людськими втратами.

Починаючи з середини ХХ ст. слово «Голокост» стало загальновживаним по відношенню до хвилі терору проти єврейського населення, розпочатого Гітлером, та винищення нацистами під час Другої Світової війни євреїв та інших народів Європи.

З приводу Дня пам'яті жертв Голокосту хочемо згадати про ці події, а також про жителів села Якторів, які стали безневинними жертвами та односельчан, які намагалися допомогти людям уникнути смерті.

В жовтні 1941 року неподалік Якторова на хуторі Грушка в монастирі, що відносився до Львівської Духовної семінарії в чотирьох конюшнях та півницях, обгороджений колючим дротом, був створений робочий табір для євреїв. В ньому налічувалось 300 – 400 в’язнів. Їх привели із різних населених пунктів.

У грудні 1941 року в табір прибули 52 євреї із Глинян, а скоріше  - в’язні з Золочева. Крім того сюди були привезені євреї із таборів Курович, Плугова, Червоного. Більшість в’язнів добували каміння на Каменоломні у лісі, яка знаходилась в 6 кілометрах від табора, дробили каміння на дорозі, рили траншеї, а інші – в столярні та швейні майстерні. Євреї голодні і зморені їли траву, квіти. Окремі безсилі падали і вмирали.

Наглядачі по обох боках траси ходили з собаками і тих євреїв, хто підняв голову били гумовими гарапами.  Хворих та ослаблених  наглядачі – гестапівці регулярно розстрілювали. В травні 1942 року, в період епідемії тифу, були розстріляні 80 хворих євреїв. В тому ж місяці до табору пригнали декілька сотень в’язнів із Янівського тобору у Львові.

Були випадки втечі ув’язнених. За кожного втікача вбивали 20  в’язнів – навіть у тому випадку, коли його спіймали. Неодноразово розстрілювали сім’ї втікачів на місті їх проживання. Зі спогадів якторівців дочка одного з євреїв - Гедальо Лейби, який свого часу був вояком УГА та жив з сім’єю у нашому селі, хотіла втекти полем, ховаючись у збіжжі. Та німець побачив і вбив її. За це була розстріляна уся сім’я.

Зі слів жительки нашого села, яка ходила ще з мамою до монастиря на роботу, було 3 монахині, які під примусом варили їсти німцям. Вона була мала, але запам’ятала, як у півниці сиділи в’язні і просили її, щоб тихо пішла до монахинь і попросила для них хліба. Коли гестапівці побачили, що вона годує євреїв погрозили вбити разом з мамою. Всі жителі села, коли йшли на поле на свій страх старалися заховати якусь їжу для в’язнів. Жителька нашого села Кадайська Ю.Г. (1925 р.н.) врятувала дівчинку – єврейку, коли через село до Унева перегяняли гурт євреїв на розстріл.

8 серпня 1943 року всіх в’язнів вивели на гору Липовицю, змусили їх викопати для себе глибоку яму і розстріляли. Зі спогадів жителів села ще довго рухалася земля і  стікала кров в рови біля гори.

Достовірно невідомо скільки загинуло людей у таборі для євреїв. Є припущення, що близько 3 тисяч осіб.