Краєзнавство

Якторів – мальовниче село, що розкинулось між пагорбків та лісів. У різні роки, за адміністративним поділом, село  переходило з одного повіту в інший.Від 1962 року село належить до Золочівського району Львівської оюласті .У 1944 році радянська влада самочино перейменувала Якторів на Ясенівку. Колишня назва повернулась у 1991 році.
Село Якторів входить до Словітської сільської ради та знаходиться за 1 км від траси Львів – Тернопіль. Відстань до м. Львова – 42 км, та 28 км до м. Золочів. Село знаходиться на вододіллі Гологірського хребта на межах Опілля та Поділля. Площа населеного пункту становить 326, 2 гектари. Найближча залізнична станція знаходиться у селі Ясенівці та Золочівському залізнийному вокзалі.
Населення села згідно перепису 2001 року налічувало 439 чоловік, усі українці. Станом на січень 2017 року кількість жителів села становить 402 чоловіки – українці. Також до села належить хутір Мазів, де проживає 33 чоловік.
Перша згадка про село зустрічається в грамоті короля Ягайла від 1401 року, в якій йдеться мова про те, що «маєтності сіл Якторова і Млинівців (Унів) передано у користування унвським монастирям».
Сама назва села походить від легенди про дівчину Кунцевичівна, яку забрали у полон татари. Обманом бранка завела татарина до поточку на Запотіччя та вбили кривдника. Сіла на коня , який чимдуж помчався з бранкою. Зупинився кінь біля стрімкого яру і бранка скрикнула: «Як, то – рів?» і від того оклику пішла назва села.
Перші поселення на теперішній території, ще до заснування села, виявлено, під лісом на місцині, яку сьогодні називають Коморисько. Майбутні якторівці жили у коморах. Тоді було багато хутра, хатини накривали  ликом, травами.
На початку 14 століття на території нашої місцевості вже були окремі поселення, які займались в основному мисливством, рибальством. Від  кінця 15 століття селяни, крім мисливства, почали розширювати земельні угіддя, плекати домашні господарства, промисли і ремесла.  
У 1549 році татари пограбували село.
 У 1673 року більшість господарств згоріло. Тоді почали давати певні наділи землі окремим селянам.
До 1800 років у Якторові не було цегляних будинків, за винятком одного, який збудував чех. Перший такий будинок побудовав у 1877 році Стефанів І., що був  помічником пастуха.
У 1830 роках почала діяти гуральня.
Від 1929 – 1939 років лісове господарство поставляло дерев’яне вугілля під назвою «Якторівець».
До села належало три хутори: хутір Могилка, що походить від могили, яка тут була від війни 1424 року. Вона була знищена під час І світової війни. Хутір Чехова, де проживали чехи.останні будиники знищено у 1970 роках. Хутір Грушка – площа, де була одинока грушка та де звели приміщення монастиря 1933 – 1935 років.У 1942 – 1944 роках знаходився концтабір євреїв. Від 1949 року приміщення зайняв перший колгосп, а з 1960 року тут знаходився будинок інвалідів, пізніше КЗЛОР «Грушківський ПНІ».
В селі була дерев’яна церква, поставлена на горбку, в межах Комориська, де поселилися й перші поселенці наших предків. Звідти добре було видно орди завойовників, які нападали на наше село і люди могли сховатися в лісі.
Найдавніші згадки про церкву в Якторові походять з податкового реєстру 1515 року. Ця церква згоріла під час татарських набігів.У 1770 роках було придбано нову дерев’яну церкву.
У 1910 році розпочато будівництво нової церкви, архітектором якої був німець за походженням Дмитрих Адам Йосипович ( 1866 – 1933 ).
На завершення будови, у 1929 році, гроші надав митрополит Андрій Шептицький та подарував церкві св. Миколая кілька стародруків із дарчим написом.
Також на території нашого села діяло три монастирі. Перший монастир було засновано 16 листопада 1897 року - згромадженням сестер-служебниць Пречистої Діви Марії. Кількість монахинь була малою, - п’ятеро дівчат, які проживали у ліпленій з глини хаті, біля цвинтаря Коморисько.
У 1924 р. з ініціативи Митрополита Андрея Шептицького постав монастир Сестер Студиток. Це був другий монастир у нашому селі. Першою настоятель кою стала сестра Анисія, а наставницею новіціату – молода 20 – річна с. Йосифа Вітер. Через два роки сестра Йосифа стала настоятелькою, а у 1932 р. – ігуменею обителі. Сестру Анисію призначено намісницею. Закрили монастир у 1947 році.
Не можемо не згадати і про монастир, що знаходився на хуторі Грушка (1 км від села). Його збудовано у 1935 році, одночасно як господарство Львівської Духовної семінарії, у якому часто перебував, тепер визначний церковний діяч, митрополит, кардинал, блажений Патріарх УГКЦ Йосиф Сліпий (1892-1984), тодішній директор цієї семінарії.
Також у Якторові діяли такі товариства як «Просвіта» з 1897 року, «Сокіл Батько» з 1927 року та «Луч».
Перша бібліотека у с. Якторів була утворена при читальні «Просвіти» у 1897 році, в якій налічувалось 334 книжки та передплачувались часописи: «Свобода», «Гайдамаки». У нашому селі читальнею зацікавилася велика когорта осіб, як корінних жителів, так і тимчасових громадян, не лише книжками, їх читанням.
Перша школа в селі була у 2842 році у хаті дяка А.Базилевича. Пізніше (1987) опікувалося початковою школою товариство «Просвіта». У 1931 році поставили в центрі села невелику школу, яку відступаючи спалили німці у 1944 році. У перші післявоєнні роки учні вчилися у будинку священника. Після Другої світової війни до 2000 року навчання проводилось у будинку монастиря.
У 1930 роках між Якторовом та Уневом діяв кількарічний табір «Пласту» Золочівського куреня.
У 1949 році в селі засновано колгосп під назвою «17 зїзд  КПРС». У 1959 році колгосп укрупнений з колгоспом «Шлях Ілліча». У 1976 році його зєднали з колгоспом «40 років Жовтня». У 1993 колгосп реорганізований в ТП «Хлібороб України», а в !999 – в ТзОВ «Громада». На сьогоднішній час колгосп розпайований.
За свою історію село тричі горіло. Пережило дві епідемії тифу. У роки І світової війни 1914 – 1921 років загинуло 92 чоловіки. В період ІІ світової війни загинуло 48 чоловік та вевезено в Сибір 52 сім’ї. На роботу до Німеччини вивезли 65 чоловік.
Село не є багатим корисними копалинами. За дослідженнями у 19 столітті геологів, на окраїні села виявили невеликі запаси нафтових підземних шарів та поклади солі, торфу. Із будівельних матеріалів є запаси піску, каміння, білої та жовтої глини. Лісова рослинність представлена усіма типами хвойних та мішаних лісів. Місцевість багата на лікарські рослини. Також ростут рідкісні рослини, які занесені до Червоної книги України: горицвіт весняний, зозулець шоломоносний, лісова лілія, анемона дібровна, клокичка периста, венерин черевичок, підсніжник звичайний, проліста дволиста. Тваринний світ представлений карпатським оленем, лисиця, заєць, кабан, козуля, також водяться деякі види гадюк, вужі та ящірки.
Серед господарств, які знаходяться на території села можна виділити пилораму ПП «Сенчишин».
В селі є ФАП, бібліотека, будинок «Просвіти» та КЗЛОР «Грушківський ПНІ».
В мурованій церкві Святого Миколая, зведеної у 1914 році, почергово відправляють дві громади: громада УАПЦ на чолі з митрополичим протоієреєм П.Червінським та громада УГКЦ – отець М.Пришляк.
На території села збереглися такі пам’ятники:
колона із фігурою Матері Божої на честь заснування села у1400 році;
мурований храм св. Миколая 1914 року;
великий дзвін церкви св. Миколая 1756 року;
іконостасний ансамбль першої третини XVII — поч. XVIII cт. церкви Миколая Чудотворця;
кам’яний хрест Свободи з нагоди скасування панщини 17 квітня 1848 року – встановлений в 50 роковини доної свободи 1848 – 1898р.р.;
 пам’ятний хрест біля церкви «Борцям за волю України» зведений у 1928 році та перенесений ближче до церкви у 1995 році;
 -     пам’ятна плита з тризубом на могилі вбитого січового стрільця з Рогатина у 1919                році.
березовий хрест, що періодично оновлюється під горою Середньою на місці смерті січового стрільця у 1919 році;
польовий кам’яний хрест із написом: «той хрест поставив Сторожинський року 1913» - на той час власник поля в урочищі Каміння;
пам’ятний хрест трьом воякам ОУН УПА, які загинули у 1944 році у бою з НКВС  - перенесений з місця бою у 1995 році з місця загибелі;
пам’ятні скульптури Матері Божої і святого Йосифа з Ісусом на руках, які стояли на постаментах  у монастирі сестер Студиток від 1924 року,  демонтовані у 1950 роках та встановлені на цвинтарі.
На жаль, якторівська земля не народила видатної особистості – поета чи вченого, який би будив приспану байдужість, змінив би долю на краще. Та там є чим гордитися і про кого в пам’ятати.
Одним із видатних постатей нашого села є Дмитро Казимира. Він був вірний Богові і своєму Народові. Під час української державності як хорунжий УГА працював у Державному Секретаріяті Військових Справ. По закінченю військової служби працював вчителем у “Рідній Школі” в Золочеві. З хвилиною розбудови кооперативів по селах Золочівського повіту Дмитро Казимира присвятив своє життя роботі директора у Повітового Союзу Кооператив.
Не забув про свою батьківщину і син Д. Казимири - Богдан Зиновій Антон Казими­ра 1913 р.н. - соціолог, уче­ний, науковий дослідник, бібліотекар, авто­р численних статей на сторінках різних журна­лів і часописів та окремих наукових праць, який переїхав до Канади. Свої університетські студії розпочав у Лю­вені, і в 1935 році осягнув титул магістра полі­тичних і суспільним наук. Доктор Богдан Казимира був дійсним членом наукових наших установ: УВАН, НТШ, УБНТ і співробітником Енциклопедії України в Сарсель, Франція. За свою позитивно творчу працю нагородже­ний медалею “Про Екклезія ет Понтіфіче” (1982) та пластовим орденом Вічного Вогню у сріблі (1981).
Ще один якторівець, який не забуває про своє коріння дотепер – Семен Решетівський 1923р.н. – колекціонер україніки у США. За своє життя отримував подяки від посольства України в США та довгий час переписувався з кардиналом Йосифом Сліпим.
Євген – Ігор Городецький 1935 р.н. – вчений хімік, який був багаторічним завідувачем кафедри хімії Тернопільського медичного інституту. За своє життя написав 105 наукових праць та отримав 13 авторських свідоцтв за наукові відкриття і лікарські препарати.
Богдан Гірський (псевдонім) -  Пилат Теодозій 1935 р.н. – композитор, поет, учитель – митодист, відмінник освіти України написав ряд статей про музично – естетичне виховання дітей та фольклор. Видав ряд збірок власних піснів і віршів та як співавтор та композитор, а саме: «Ясенова колиска», «Мій рідний край», «Унів – цілюще джерело віри», «Унів. Голоси віків», «Славень Українській Богородиці», «Пісні рідного села», «Писанка», «Писенний сад», «Пісні відродження України», «Зілля днів», «Слід по журавлях» на слова Б. Лепкого, «Казальниця», - недоспівана пісня Маркіяна Шашкевича та інші. Велике значення для краєзнавства має написаний твір «Історія рідного села Якторів» та книги про односельчан у діаспорі «Семен Решетівський - колекціонер україніки у США», «Барицький Микола – керівник юнацтва СУМА в США».
 Але від сивої давними якторівці зустрічалися із князями родини Лагодовський, проїздом до Унева побувала цісарівна Марія Тереза, пізніше граф Потоцький, гетьман Богдан Хмельницький. Побували у нашому селі і визначні діячі духовенства:Михайло Левицький, Роман Шашкевич, Клементій і Андрей Шептицькі, Йосип Сліпий.
Назавжди залишиться в серцях жителів ігуменя Якторівського монастиря Сестер Студиток Й.Вітер, яка в тяжкі часи була матір’ю та наставницею для дітей і дорослих.
В 30-тих роках 20 століття перебував у нашому селі  український поет Тодось Осьмачка, зокрема відбулась його зустріч з ігуменею якторівського монастиря Й. Вітер. (М.Слабошпицький “Поет із пекла”)
У 1931 році в селі Якторів читала лекції про розвиток української мови і літератури Галина Дидик – жінка, яка відіграла важливу ролю у національно-визвольному русі на західноукраїнських землях у середині 1940-х років, спочатку як референт підпільного Українського Червоного Хреста (УЧХ), а згодом як зв’язкова й довірена особа Романа Шухевича.
Література:

      Гірський Б. Семен Решетівський – колекціонер україніки США.- Львів. 2000
      Гірський Б. Барицький Микола – керівник юнацтва СУМА в США.- Львів. 2001
      Гірський Б. Якторів - історія села. Львів. 2005
      Золочівщина:  її минуле і сучасне: розвідки, спомини, публікації, пам'ятки, 
                постаті / упоряд. та ред. М. Дубас. - 2-е вид. - Львів: Мс, 2006.



Немає коментарів:

Дописати коментар